Якось уранці, вдосвіта – коли світало,
В сердечку щось у хлопця стало.
Не міг заснути він ніяк,
Крутився, пробував та все не так.
Чомусь на розум думка спала:
Така вже сильна, що і спати не давала.
Про маму, про свою рідненьку пригадав,
І вже той сон раптово якось і пропав.
На ноги зміцнені тоді він встав,
До шафи підійшов і враз дістав
Велику книгу Біблію - улюблену свою,
Читав і плакав і моливсь за всю свою рідню.
А особливо за матусеньку рідненьку,
За неї, матінку, за рідну неньку.
Яка йому життя дала і дбала
Про сина і пісні йому співала.
Продовжуючи все-таки молитись
В думках своїх боявся помилитись.
Та Дух Святий направив, підказав
Й на вірний шлях молитви показав.
«О Господи! - моливсь він, - Господи Святий!
Великий, вічний Ти, наш Царю золотий!
До мене Отче мій небесний милість Ти явив
І теплими обіймами обняв і полюбив.
Я дякую Тобі і славлю, і молюсь,
Що маю нове серце і стримлюсь
До Тебе, в вічнії оселі… Та сьогодні
Я дивлюся, немов туди у глибину безодні.
Не хочу, Спасе, щоб вона туди попала
І, щоби доля ця тяжка її спіткала.
Бо люблю матінку свою я сильно
І дарував її мені,Ти, Господи, Всесильний!
Пробач іі, ввійди в іі сердечко,
Помилуй, покажи містечко,
Яке Ти і для неї вготував,
Я вірю, що й про неї Ти подбав…..!»
І плакав він - лилися сльози,
Хоч і на вулиці мороз був,
Хоч з дня на день прийде Різдво,
Та сумно було й на чоло
Враз падав сніг із ганку,
Хлопчина пам’ятав про обіцянку:
«Спасешся ти і вся твоя рідня»
Про це він думав мало не щодня….
Моливсь, надіявсь і духовно він зростав
Дзвонив до матінки з Писання промовляв.
Для серденька її він все-таки бажав одного
Щоб народилося в ньому життя віднова…
Предтечею для цього стало Слово – Живого Бога
Так звісно, це не просто слово –
Людської думки в спішності промова.
Це Слово яке стало плоттю, ради Бога.
Заради слави всемогутнього Творця,
Який враз через Духа Свого, дав нам Взірця
Для того, щоб в свій час ми перед Ним постали
В смиренні, кротості, молитві гріх ми залишали.
Тоді зігріє нас Різдво!
Це свято подарує нам тепло!
Від Господа від нашого Отця,
Який не дивиться на зовнішність лиця.
Він дивиться у серце, в глибину почуттів
На внутрішній наш стан на те, що ти хотів.
Він дивиться чи у служінні Його дар,
Чи не пішов ти часом у неділю на базар.
В той день, коли для Нього час служити,
І на роботі нічого тобі робити.
Ти знаєш волю Господа Свого,
Тому дивись на Бога, на Його Різдво.
Бо на хресті Він за твої гріхи вмирав,
Прийшов в цей світ і враз життя віддав.
За кожного, за грішного, живого
Ти використай час цей для спасіння свого!
Та повернутись хочеться до роздумів хлопчини,
Туди, де мовчки сидячи він в комірчині,
Не міг не думати за ненечку свою
Про маму, ту яка життя дала йому
Він щиро вірував, що Бога слово,
Яке йому дало віднову,
Для мами стане за взірець
Та враз розтопить твердий камінець!
І вже на серці тому
Не буде зла, не буде втоми
Від туги і печалі,
Записаних в сердечних тих скрижалях
Лиш буде Духа вітерець,
Який дарує їй вінець
Життя нетлінного, святого.
По волі Бога вічного Такого,
Який в день цей чудесного Різдва!
Відкриє двері серця кожного чола!
І на вустах людей вже запанує щирість,
Засяє радість, вдячність, милосердя й милість…
Комментарий автора: Моліться за тих, чия доля вам небайдужа...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : За межой межа... жизнь спешит дорогой - Людмила Солма *) примечание:
Нашим мамам, рождения 20-х годов, по жизни непросто жилось...
Но, негасимый свет их душевного тепла, доброты и неиссякаемой
любви до сих пор согревает нас.Светлая память- жизнь даровавшим,
кого уже нет с нами- но кого мы искренне любим
и благодарно помним сыновней и дочерней верностью.
И хочется добавить еще и следующее:
Не читайте пожалуйста это стихотворение так уж буквально - в нем более смысловых метафор и аллегорий, чем в буквальном прочтении. Его читать нужно не глазами, а душой и сердцем. Так "сума или котомка" - это душа и сердце материнские; а "нищенские крохи" - это те радости, что скупо ссужала лично ей судьба по жизни, но именно ими-то так щедро и делилась душа матери - и с нами, и окружающими её людьми, раздавая всю свою душевную чистоту и доброту без остатка. "мрачные потемки" - это те житейские тяготы, что так обильно сыпались порой на наших матерей. "Скромность утех" - это её умение стоически сносить жизненные горести и беды с оптимизмом: именно "радуясь сквозь слезы и печалясь в смехе". Она в любых самых сложнейших жизненных перипетиях была спасительным островком оптимизма и надежды, её вера не умерла от безысходностей "непрухи" и передалась нам, её детям - вера и доброта с любовью. Вот только рано она ушла от нас... матери всегда почему-то уходят слишком рано... - независимо от возраста. Нашей мамочке было 68 лет... но Господу, наверное, лучше знать - когда и кому, в какой час быть призванным к Нему. А, нам всем её так не хватает - её детям и внукам. Вечная и светлая память нашей дорогой мамочке...
Поэзия : с заботой о сестре - татьяна не удивляйтесь, что так много маленьких стихов с добрым утром.
Сейчас, когда так много болеют сестер, Господь побуждает подкрепить этими стихами.
Слава Господу за Его великую милость и любовь
